Ни о чём..

— Нет, сынок,
Я не свинья,
Твоя мама,
Вот, змея!

@ Марк Львовский
 

Мелькают за окном скелеты лет…
Не жду чудес, по жизни – одиночка.
Штрихи событий – в вырезках газет,
семейных снимках и рисунках дочки.
Как встречу осень? В графике потерь
затишье наступило, знать бы сроки…
Несбывшейся мечтой стучится в дверь
с улыбкой мой внучок розовощёкий.
 

Лоб морщат лужи, окунаясь в осень,
Вдыхает город утро в две ноздри,
А где-то мужичок живёт бесхозный —
С похмелья и дней надцать, как не брит.

Он устремляет взгляд на окна жизни.
И всё молчит, лишь сердцу не в первой
Мытарить прошлую дороговизну,
Когда вся жизнь приснившийся покой.

03.12.2021
 

"Ш л ю б — це багаторiчна героїчна праця
батька i мами,
пiднiмаючих на ноги своїх дiтей".
( Джордж Бернард Шоу —
iрланд./англ. драматург,
лауреат
Нобелiвської премiї з лiтератури 1925 р. )

Коли зайшов до хати, родина саме обiдала. Запросили й мене до столу. Так почалося знайомство
з багатодiтною сiм'єю Стецюкiв. Мати Наталя Миколаївна представила старшу доньку —
18-рiчну Ольгу, студентку нашого медичного училища, майбутню медсестру. Ганна, 11-класниця,
тримала чотирирiчного братика Євгенка, який самостiйно управлялся з другою стравою.
П'ятикласниця Юля намагалася заспокоїти, хворого на вiтрянку, дворiчного Богданчика.
Батька, газозварника цукрокомбiнату, на той час в оселi не було.
Рiзноманiтнiсть страв на столi, велике блюдо з пухким печивом дали уяву про сiмейний добробут,
смаки та умiння господинi i старших дочок.
Бо навiть у скрутному сьогоденнi у сiльськiй мiсцевостi(завдяки нелегкiй щоденнiй працi
усiєї сiм'ї) завжди є що поставити на стiл, чим пригостити несподiваних гостей.
По обiдi жiнка провела мене по кiмнатах: i в кожнiй побачив надзвичайну охайнiсть, порядок
i чистоту. I нiхто б не сказав, що тут мешкає родина з 7 чоловiк. В однiй з кiмнат дуже зручно було
пристосовано гойдалку — для маленьких. Магнiтофон вказував на прихильнiсть сiм'ї до музики:
чимало касет рiзних виконавцiв лежало поруч.
В iншiй кiмнатi побачив декiлька iкон у вишитих рушниках.
I взагалi, скрiзь i всюди вiдчувався лагiдний господарський затишок, до якого тут звикли.
Навiть на деякий час забув, що я у сiльськiй оселi.
Переходячи iз кiмнати у кiмнату, Наталiя Миколаївна розповiдала, що здавна головним
її захопленням є спiлкування з рiзними людьми. Тому, мабуть, не дуже засмутилася, коли
не здiйснилась її мрiя — стати кухарем-кондитером, спiлкуючись, в основному
з каструлями, кремами, рiзними харчовими продуктами.
— Професiя керiвника драматичного колективу мене обрала сама, i я закiнчивши
Камянець-Подiльське культосвiтнє училище, почала працювати з односельцями, такими
рiзними за фахом, уподобаннями, думками.. Вважаю — це саме той напрямок i стиль роботи,
до якого прагнула, — помiрковано розповiдала жiнка про початок професiйного шляху.
I тепер, вiр — не вiр, а зодiакальний Тiлець сiльського режисера i сценариста стверджує
її неабиякi творчi театральнi здiбностi. Постановка п'єс, iнсценiвок, виступи на фермах
i в тракторних бригадах, тематичнi вечори й концерти пiд керiвництвом i з участю
Наталiї Миколаївни Стецюк пiднимали настрiй, вiдточували майстернiсть
самодiяльних акторiв, викликали захоплення глядачiв.
Рiзних героиїнь довелось зiграти Н. М. Стецюк, поєднуючи їх характери й риси
з родинно-життєвим розумiнням: талановитої господинi, коханої й люблячої дружини,
мами-виховательки…
I безмежне серце любовi має ця русокоса струнка жiнка, яка довела своєму чоловiковi
незгасаюче полум'я кохання, народивши п'ятеро дiтей!
До речi, найуподобанiша квiтка Наталiї Миколаївни — ромашка, на якiй вона
нагадала своє багатодiтне щастя. Про її палке життєдайне почуття хочеться писати й
розповiдати не тiльки прозою: ромашкова любов Стецюкiв вилилась у мене
i в поетичнi рядки "Я на ромашцi щастя нагадала".
Дивлячись у сяючi спокiйнi очi цiєї жiнки, побачив невибагливу, терплячу,
життєлюбну, наполегливу Особистiсть.
Розважливо й мудро наголосила Наталiя Миколаївна, що виховання дiтей нагадує
будiвництво висотних будинкiв, де батьки — архiтектори, дизайнери i, взагалi, —
рiзнофаховi спецiалiсти: вiд цоколя — до даху!
— I в наш час, зустрiчаючи сiрi, перекособоченi, без мiцної пiдмуровки будинки,
не треба десь шукати винуватцiв-халтурникiв… Батьки, в першу чергу, вiдповiдають
за дiтей: i вчора, i сьогоднi, i завтра, — образно и впевнено мовила
Наталiя Миколаївна, яку з чоловiком навчили цього у їх батькiвських родинах.
I тому доньки умiють шити, в'язати, готувати їжу, доглядати худобу, розумiються
у городництвi, емоцiйно й зосереджено займаються вихованням братикiв.
Добрi риси працьовитостi й господарського пiклування про день майбутнiй
усiєї родини Стецюкiв побачив на багатьох фото у сiмейних альбомах.
З материнською усмiшкою й почуттям гордостi каже жiнка про завдання
чотирирiчному Євгену, який навчає малесенького Богданчика розмовляти,
гратися, прибирати iграшки, бо вiдповдальнiсть i порядок у цiй сiм'ї —
родинна традицiя.
Наталiя Миколаївна пригадала одного чоловiка, який вихваляється, що
своїм дiтям купує майже все, що вони забажають.
— Нехай тiльки вони спробують не доглядати мене в старостi! —
каже таточко-добрячок.
— Шкода, що деякi батьки думають, що купують дитячу особистiсть, доброту,
розумiння, любов за джинси, куртки, перстнi, сережки.., —
константує з болiсним сумом багатодiтна мати.
I про яке ж милосердя можна говорити, якщо батькiвська схибнiсть стає
такою недалекоглядною "педагогiкою"?
Нi, така тактика дорослих дуже далека вiд справжньої духовностi,
родинного взаєморозумiння. I нехай батьки не жалiються потiм на
байдужiсть своїх дорослих дiтей.
Народна мудрiсть говорить: "Яке корiння, таке й насiння".
Розумiю: лагiдне життя багатодiтної родини з села Городище багатогранне,
нелегке, є в ньому й чимало повчального. Та головне в сiм'ї — атмосфера
любовi, поваги одне до одного. Ой, як саме цього, на жаль, бракує
багатьом нашим родинам!
А звiдти i бiльшiсть негараздiв, якi там виникають.
I хоча не вдалося менi побачитись з татом багатодiтної сiм'ї, але впевнений,
що скрипка без смичка не в змозi зiграти чаруючу мелодiю кохання.
Отже, хочу поетичним словом закiнчити розповiдь про родину Стецюкiв,
де панує злагода i любов усiх ромашкових пелюсткiв.

= Я на ромашцi щастя нагадала =
===========================
— Не вiрила у давнi забобони…
А мрiючи
коханням — з малих лiт —
Вклонялася ромашцi, як Мадоннi,
Вбачаючи у квiтцi Сонця цвiт.

Де б не зустрiла, щиро ворожила,
Зриваючи бiлявi пелюстки:
— Прийди,
коханий, поспiшай-но, милий,
До мого серця наведи мiстки!

Зима
весною вкотре вже спливала,
Наспiвував натхнення соловей…
..Я на ромашцi щастя чарувала
I прикликала до чаклунства фей.

I oсь —
нарештi — в яблуневiм цвiтi,
В п'янких цiлунках тану и горю!
Кохала —
до нестями: доньки-дiти
Третинним щастям увiйшли в сiм'ю.
Три сонечка — пелюстки найнiжнiшi..
— Коханий! Знаю, мрiєш про синiв!
Тому й ростиш дубки обабiч вишень..
I чую iмена їх увi снi:
— Бог — дан, Єв — ген!!

Iз року в рiк в любовi бродять гени..
Лелеки на дубках дiм обжили…
Молились ми на них благословенно..
I двох синiв лелеки принесли!

Я, мабуть,
в рушники вiзьму РОМАШКУ,
Вклоняючись щоденно, як БОГАМ!
..Буває всяке: клопiтно i тяжко,
Але й коханно Батькiвським очам!

Iз плином часу — на луках життєвих,
У травах i стежинах росяних —
Ромашки-сонця вiднайдуть миттєво
Доньки й сини, щоб ворожить на них.

— РОМАШКО! Квiтка —
Сонячна й Pодинна!
*** ####### ***

Київ, газета "Справи сiмейнi"
====================
/ українською,
росiйською та англiйською мовами/
 

Да.. дом.. где , каждый гвоздь..
уголок и стены.. где чудятся звуки,
где в каждом дыханьи есть чуткость, нетленность,
того, что когда-то жило и ходило,
где каждая вещь так нужна и любима..
где окна, как чудо, там воздух особый,
а стол — это роскошь, еда, как в хоромах..
ведь мама и папа.. слова говорили..
их руки их сердце, душа их.. там были….
я снова рыдаю.. и слёзы вновь градом..
не надо.. не надо.. а может быть надо..
ведь каждая жизнь, — это взлёт и награда..
а дом помнит каждое слово и каждое дело..
и каждый предмет в нём — с любовью был сделан.
о, Господи, что же за мука… родительский дом,
где нет звона и стука… и тихо так ..
так тихо… и в сердце.. лишь мука..
Прости, меня, Боже, прости .. за что же.. не знаю..
за то, что рыдаю.. за то что люблю..
этот дом, даже стен пустоту..
и снова пишу.. и снова страдаю…
не выразить в мыслях… о чём я мечтаю…
 

Мама с папой бодрые улыбались мне,
Банька в огороде, слышен мамин смех.
И тепло мне было, был в трудах успех,
Ведь своё хозяйство, это много дел.
Куры, утки, ульи, лодка и бредень.
Помню, как бродили с папой по лоткам.
Рыбу доставали из больших сетей,
Вялили, сушили, пел нам соловей.

Детство было длинным, лес огромным был,
Там грибы корзиной, ягод разных быль,
Молоко коровье, квас из квасника,
Вяленое мясо, папина уха.
Всё росло и зрело, урожай в саду,
Бегать приходилось с горки во гряду,
Пили чай с малиной, в сотах зрелый мёд,
Пироги с черникой, огурцов ведро.

В бочках щи, капуста, квасили на год,
Грузди и волнушки ели без забот,
В праздник собиралось гости и друзья,
Пели и плясали, радость бытия.
Как мне не хватает этих тёплых дней,
В памяти осталось множество затей.
Всё во мне из детства, всё из тёплых рук,
Было где согреться, даже в ночи.. вьюг…

Помню лыжи, санки, горку, поворот,
Как летала с крыши кубарем в сугроб.
Летом я купалась, плавала легко,
Бегала по лесу, дикий был восторг.
Милая деревня, добрый дом родной,
Жаль, уплыло время, крутится кольцо.
В памяти остались яркие деньки,
Вот и возвратилась к тем, кто мне близки.

Дом стоит и печка, дым ещё идёт,
И моё сердечко бьётся и ревёт…
Сиротливо в доме, но в душе тепло,
Поклонюсь.. в истоме… вспомню всех светло…
Вы мои родные, я ведь здесь жила,
Мамочка простая, нежная моя,
Папа мой, серьёзный, крепкая любовь,
Всё во мне из детства, ваша сила, кровь.
…
Старый дом у озера, затоплю в нём печку,
Сяду на скамеечку, выйду на крылечко..


 

Ты не дури, папаша,
Девчонка — это классно,
Вот вырастет, увидишь,
Что девочка прекрасна!

И хоть девочка, хоть мальчик,
Радуйся, что стал отцом,
Ещё деток настругаешь
Ты с женой своим концом!

@ Марк Львовский
 

@ Марк Львовский